Про час та добу. Об’явлення Іоанна Богослова

Об’явлення Іоанна Богослова

Об’явлення Іоанна Богослова — одна з найсимволічніших і найзагадковіших книг Нового Заповіту. «Апокаліпсис» — так звучить по-грецьки назва цієї книги, яка пророкує про прийдешні долі людства та Друге пришестя Спасителя.

У двадцять першому сторіччі люди чекають Месію так само, як чекали й у першому. Чи потрібно помічати ознаки «останніх часів»? Об’явлення — це книга про кінець світу й пришестя антихриста чи радісна звістка про очікування Христа?

«Коли це буде?»

Як це не дивно, апостоли Христові, маючи можливість так багато дізнатися від свого Божественного Вчителя, задавали Йому не надто багато питань. І навіть із цієї малої кількості деяким Господь був радий, а деяким — не зовсім. Ось одне з них, яке було особливо дороге Христу й важливе для всього людства: озвався до Нього один із Його учнів: Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів (Лк. 11,1). Це питання про найголовніше — про те, як молитися, як уже тут і зараз жити з Богом. Але підвів їх до цього питання все ж Сам Господь. Його молитва до Отця викликала в учнів цю рятівну цікавість.

А от інша цікавість, яка не Христом була викликана і тому не у Христі народжує питання: підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: «Скажи нам, — коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?» (Мт. 24, 3). Це питання було задане після пророцтва Христа про сумну долю великого Єрусалимського Храму, яким захоплювалися апостоли. Тому вже не один учень розумно й стримано запитує Вчителя, але всі вони разом, збуджені плотським страхом і нездійсненними надіями на майбутнє. Ось тут перед ними повнота істини, а вони боялися й «мріяли про самі тільки блага, — пояснює сенс їхнього запитання Іоанн Златоуст, — і сподівалися отримати їх дуже скоро». Вони, на думку Василія Кінешемського, задали Спасителю стороннє, недоречне запитання. І Вчитель не засуджує цікавості апостолів, а відповідає на нього зовсім несподіваним чином.

Господь, як пояснює блаженний Ієронім, говорить тут «про три події: „У який час буде зруйнований Єрусалим? Коли прийде Христос? Коли настане кінець світу?“» Але на тлі всього цього Він виділяє найголовніше: «стережіться», «пильнуйте», «терпіть» та «моліться». Христос просить берегти любов і милосердя серед хаосу виснаженого відчаєм людства. І головне, Він просить пам’ятати про Себе, адже Сам Господь і є джерелом цієї любові. На поверхневе питання Він дає глибоку відповідь, яка пронизує століття. Він робить це для того, щоб людина сама не винаходила собі відповіді, щоб не злякалася своїх власних химер, породжених нецерковним релігійним досвідом. У його смиренні полягає весь сенс цього пророцтва й одночасно наше спасіння: Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Анголи на небі, ні Син, тільки Отець (Мк. 13, 32) Так несподівано Він завершує Свій малий Апокаліпсис.

Повз Христа

У сучасному церковному житті присутнє зовсім подібне світовідчуття, або, іншими словами, невідчуття Христа. У багатьох парафіях сьогодні перед тим, як почуєш проповідь про Христа з амвону, обов’язково нахапаєшся апокаліптичних прогнозів на наступний рік десь у притворі храму. Рух назустріч Христу підмінюється читанням попсових брошурок про антихриста, ІПН та глобалізацію. Христос залишив нам Самого Себе в Своїй Церкві, а ми досі дивимось кудись повз Нього, в апокаліптичні далі. Церква акумулювала в своєму благодатному переданні й літературній спадщині величезний досвід життя у Христі, досвід зцілення людської природи. Але, незважаючи на все це багатство, більшим попитом користуються сьогодні різні варіації на тему Апокаліпсиса Іоанна Богослова. Цю хворобу в усіх її проявах можна назвати ще невідчуттям благодаті. А звідси таке хворобливе сприйняття навколишньої дійсності.

Про цю хворобу пише апостол Павло: Благаємо ж, браття, ми вас… щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, — ніби вже настав день Господній (2 Сол. 2, 2). Бо вже діється таємниця беззаконня; тільки Той, Хто тримає тепер, буде тримати, аж поки не буде усунений він із середини (2 Сол. 2, 7). Деякі святі отці «Тим, Хто тримає» вважають Святого Духа. Боже Царство всередині вас (Лк. 17, 21). Інакше кажучи, якщо в людині живе Дух Святий, то вона вже з Христом, і чекає на нього з радістю, як на Молодого, а не зі страхом, як раб. «Царство Боже — прояв Божества, обоження людини й навіть прославлення „тварі“. Так це все вже дано! А більше за це не може бути нічого. Чого ж іще чекають люди?» — запитує подібно до апостола Павла владика Веніамін (Федченков).

У смутні післяреволюційні часи, коли здавалося, що вже здійснилися «час та доба» й антихрист уже народився, от що пише митрополит Веніамін (Федченков) своєму наляканому духовному чаду: «Для мене очевидно аж до болісного відчуття, що моє найголовніше завдання — спасіння, яке полягає, зокрема в необхідності безперервної боротьби з гріхами, молитви, виконання найближчого обов’язку та цілої низки інших, важливих для мене й ближніх справ. Тому заняття подібними питаннями (особливо про строки) мені б уявлялося подібним до того, якби хворий, покинувши турботу про своє лікування, став би вивчати, коли він помре? І що буде з ним після цього?»

Книга на всі часи

Після відвідування деяких парафій складається враження, що з усього Святого Письма вже згаданий вище Апокаліпсис виявляється найбільш читаною книгою, з іншого боку, Церква сьогодні практично не використовує її в своїй літургійній богослужбовій практиці. Окрім того, в літургійних текстах Церкви, включаючи службу Іоанну Богослову, він представлений як автор Євангелія, а не як автор Апокаліпсиса. Багато святих отців протягом усієї історії Церкви знають цю книгу і люблять її, але тільки двоє наважились її тлумачити в повному обсязі. Це святитель Андрій Кесарійський, який займався цим із послуху, та святитель Мефодій Олімпійський, тлумачення якого не збереглося. Частина святих учителів Церкви, таких як Діонісій Олександрійський, Кирил Єрусалимський, Григорій Богослов, вагалася, чи варто вносити її в список канону. Але все ж більшість на чолі з Афанасієм Олександрійським, Амвросієм Медіоланським, блаженним Августином, наділяє цю книгу канонічним достоїнством. І якщо Церква так обережно ставилася до цієї книги і ставиться досі, значить, ця книга необхідна для спасіння людини, але не в першу чергу. Це як ліки, які потрібні для лікування хворого, але якщо їх приймати без рецепту та невчасно, то вони можуть зашкодити.

Та все ж багато християн, починаючи з перших віків і донині, просто не чують цього мудрого мовчання Церкви. І ця чудова за своїм змістом книга про Христа і Його Церкву сприймається найчастіше як палітра для похмурих замальовок на майбутнє. Хоча книга, радше, споглядального характеру, а значить, її сенс неможливо фіксувати в будь-яких формулюваннях: «уся ця книга, як ми вважаємо, повинна бути витлумачена в духовному сенсі» (блаженний Ієронім). Ті образи, в яких Господь відкриває Іоанну Богослову долі Церкви, — це відповідь на гарячу молитву за доручену йому Господом Церкву. Він звертається до семи малоазійських Церков, з якими тісно спілкувався, але вони тільки «адресати, через яких посилається всьому християнському світові це чудове послання, яке розкриває долі світу в його історії» (протоієрей Сергій Булгаков).

Це пророча книга, але пророцтво не можна сприймати як певне передбачення про найближче майбутнє: Що незабаром статися має (Об’явл. 1, 1). Слово «незабаром» (з грецької εν τάχει), на думку святителя Андрія Кесарійського, застосовано тут по відношенню до вічності Божої, для якої тисяча років немов один день (2 Пет. 3, 8). «Апокаліпсис — пише святитель Миколай Сербський, — книга, яка має пророче значення для усіх поколінь християн до кінця часів. Тому кожне покоління застосовує її значення до свого часу. Бо в усі часи проти віри Христової піднімався свій змій»

Очікування зустрічі

Але все таки в усі часи християни чекали Христа як визволителя, як Молодого, Який поспішає до зарученої Йому нареченої, до Своєї Церкви. Господь говорив про Своє швидке Пришестя, і віра християн усіх часів зігрівалася цією надією. Його обітниця завжди була стимулом, який визначав усе людське життя. Проповідь Христа про Своє Друге Пришестя закінчується притчею про мудрого раба, який живе очікуванням свого хазяїна. Значить, сенс цієї проповіді полягає саме в тому, щоб підтримувати християн у стані постійного пильнування. Адже без Христа, без цієї надії Апокаліпсис — це непроглядний жах очікування антихриста.

Апокаліпсис — це, насамперед, об’явлення про Христа, Того, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти (Об’явл. 1, 8). Христос Сам є Той, Хто пророкує і Той, про Кого пророкується, Ним, про Нього й через Нього дається пророцтво. «Син Людський, — пише грецький богослов протоієрей Ніколае Лаурук, — хоче запевнити через тайновидця, найулюбленішого Свого учня, усю Церкву, що збулися Його слова: І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку (Мт. 28, 20). Син Людський перебуває з Церквою Своєю, Він є в центрі Церкви». Об’явлення Івана Богослова можна ще назвати п’ятим Євангелієм, у якому благовіститься про життя Христа до Його другого Пришестя. Історія світу тут тісно переплетена з історією Церкви. Усі лиха й катастрофи, які відбуваються в світі — це боротьба Христа і Його Церкви з антихристом. У цій перспективі усе, що відбувається, знаходить своє місце, має свою послідовність, розкриває сенс існування. Історія світу починається Словом: Споконвіку було Слово (Ів. 1, 1) і в Слові закінчується: Прийди, Господи Ісусе (Об’явл. 22, 20).

Уся велич Апокаліпсиса в тому, що це об’явлення про безсмертя людини. Усе минає — наче потяг, що йде вдалину, а людина залишиться стояти перед лицем Господа. К.С. Льюіс у своїй завершальній сьомій книзі «Хронік Нарнії» дуже влучно озвучив цю останню високу ноту Об’явлення: «Для нас тут кінець історій, і ми можемо тільки сказати, що з тих пір вони жили щасливо, і для них це було початком справжньої історії. Усе їхнє життя в нашому світі й усі пригоди в Нарнії були тільки обкладинкою й титульним листом, тепер, нарешті, вони відкрили Першу Главу у Великій Історії, яку не читав ніхто у світі: історії, яка триває вічно і в якій кожна глава краща за попередню».

Денис Таргонський